Костьол св.Трійці

Поки цього року нікуди ще не їздила (Москву – не враховую), продовжую розбирати архіви минулі.

Ось, після Луцьку, навесні 2009-го, я знову поїхала у Львів. Так вже історично склалося, що Львів у мене – це кінець квітня-початок травня. А цей, 2012 рік, мабуть таки стане виключенням. Того разу я вирішила, що поїду дивитися замки, або замок і добряче вигуляюся у Шевченковому гаю (це такий великий парк-музей у Львові).

До гноміка за сувенірами

«Не мудрствуя лукаво» для першого заходу я обрала замки «Золотої підкови». Тоді думала, що за пару вихідних і три замки обдивлюся (Олесько, Підгірці і Золочів) і Львовом погуляю. Я тоді ще не знала, що більше одного замку за день переварити не зможу :)

Звичайно, нічого особливого я для себе не вигадувала і не шукала, нічого унікального… Обтоптані туристами місця – в Олесько потоки туристів спрямувалися з початку 70-х, після того, як замок більш-меньш підняли з руїни і зробили філіалом Львівської галереї мистецтв. Та зрештою, «попсове» місце чи «не-попсове» – нема різниці, але треба з чогось починати. І чому б не почати з того, до чого, принаймні, легко дістатися?

Пом*ятаю, як я вилущилася з потягу, і потопала до автобусної зупинки. За  рази перебування у Львові я помітила автостанцію на Залізничному вокзалі (нє, мені не приходило у голову, почитати в тирнетах, як дістатися до Олеська), тож і пішла питати у водіїв та диспетчерів/касирів, де автобуси до Олеська. Я тоді ще не знала про кількість і розташування Львівських автостанцій, і було відкриттям, що їх – кілька, і вони розкидані по всьому місту.

Тоді мені відповіли, що треба їхати на автостанцію нумер два, що на Хмельницького, а під*їхати до автостанції можна на такому-то трамваї…

Читать запись полностью »

Фотографія Замка Любарта 1978р (з Вікіпедії)

…Після Кам*янця мені хотілося чергового ортодоксального замку. І за картинками я вибрала Луцьк. Сама його назва була дзвінкою і гострою, як короткий яскравий «лучик»-промінець.

Виїхала я з Києва після невеличкого скандалю на роботі, після того, як на моїх руках під страждання дрейеровської Жани Дарк загинула маленька безневинна тваринка, яку я просто не змогла врятувати, бо не мала знань і досвіду. Мені було темно і нервово, в потязі, на який я тоді ледь встигла, не спалося. Я лише час від часу провалювалася у сон і знову виринала в перестук коліс.

Місто Луцьк, як і Кам*янець майже за рік до того, зустріло мене дощіком і хмарним холодним ранком. То був самий початок квітня.

Я трохи засмикалася – поміняла білети на більш пізній від*їзд, простояла в черзі з крикливою командою юнаків, які слухалися лише свого тренера.

А потім вже вийшла у місто….

…Сіре-сіре. Від вокзалу по вулиці Президента Грушевського, по вулиці Винниченка вийшла в центр до Театрального майдану.

Знайшла  торговий центр і супермаркет з їдлом, але все було зачинене. Читать запись полностью »

Будівля Державного банку (1912 рік) , нині - Чернігівська міська рада

Одразу за афішею пішли Помпезні Будинки – Будівля міської ради Чернігова (колишній Державний банк).

Чернігівське віділення Нацбанку

На розі – теперішнє відділення Нацбанку. Дивно те, що будівлі схожі. Така собі передача естафети.

Я звернула на тиху вуличку, що повела мене від центру, вийшла на вулицю Князя Чорного. Що то за князь – я так і не знайшла, але вулиця так називається. Я пройшла повз якусь високу стіну, схожу на заводську. А потім опинилася в часному секторі. В цих місцях. трохи у віддаленні від центру аж не вірилося, що я в обласному центрі. Таке собі село. І навіть квіточки, як з мого дитинства. Читать запись полностью »

Ця подорож відбулася в серпні 2008 року. То був рік відкриттів для мене, рік ніким неконтрольованих поїздок де-інде за тичком у перелік міст України. Того року я дізналася, що у нас прямо тут, в Україні є таке, що я бачила тільки на картинках  навіть не мряла побачити вживу.  Саме тоді історія почала для мене оживати, набувати об*єму і матеріальності.
Звичайно, що я й раніше любила помандрувати, але то  були виїзди у компаніях чи під наглядом, а в натовпі багато не побачиш, навіть якщо фотографувати на кожному кроці.
Того року поїздка у Львів була скоріше новим знайомством, а Одеса – розгляд міста поза стадіоном.

І от на схилі літа я обрала Чернігів. Чому? Тому що не сиділося, а він, як виявилося, був зовсім поруч. Що я тоді про нього знала? Ну, «Слово о полке Ігореве» у школі читала і всьо…В Інтернеті, на Вікпедії, знайшовся чахлий перелік пам*яток і цікавостей і все. Звичайна річ взагалі-то…але що радує – так це сайти міст, зроблені ентузіастами.

Якось так ще й виявилося, що один з моїх колег – чернігівчанин, тож все стало взагалі просто і прозоро. Ігор, мій колега, запропонував підкинути мене до міста, і я почала чекати вихідних. Читать запись полностью »

Колись давно я хотіла зганяти в Москву на вихідні – так само, як їздила в інші міста. Хотіла відвідати міста Золотого Кільця Росії. Але потім бажання чи то заархівувалося, чи то відмінилося. Та у вішмастерів «Cancel» не працює, і бажання так чи інакше здійснюються. І ось мене випхало у Москву. Звичайно, вже не за власною волею. Звичайно, не на один день. Звичайно, що у перековбашеному режимі і майже без будь-якого задоволення.

Їхала я без радості, буквально як сказав один мій колега «ти наче ідеш у заслання».

Що ж я можу сказати про це місто? Я жила між домом і роботою. Звичайна річ для жителів мегаполісу, скаже хтось. Так, Москва це не Франківськ, не улюблений мій Станіславів, не Львів… Не Київ… Мені навіть гуляти не хотілося. І не в роботі справа, це ж МАААСКВААА (це диспетчер на вокзалі так казала: «поезд одеса – МАААСКВААА…», я як почула цей концентрований московський говір, подумала, що місто варто перейменувати в МААСКВААА).

Читать запись полностью »

План подвір*я Софії Київської

Ну, іще пара слів по суті…Про історію, фрески і реставрації…

Як я вже згадувала, за результатами останніх досліджень засновником Софійського Собору був князь Володимир, той що Красне Сонечко. Раніше вважалося (згідно з літописами), що засновником собору був Ярослав Мудрий. Я коли читала матеріали за темою, в мене голова обертом йшла – стільки скандалів, розбірок, але факти є факти.  Літописи – то добре, але літописи, як і сучасні підручники з історії правлять як заманеться «царям». Тому важко щось датувати тільки за літописами. І що мене переконало у версії нового датування – так це цілісне розглядання усіх аспектів історії тих часів – і архітектури, і археології, і живопису, і традиції…коротше, хто захоче подробиць – рекомендую книги Надєжди Никитенко і матеріали з офіційного сайту заповіднику «Софія Київська».

Читать запись полностью »

Є в Україні один Юніверс, який якось поглинув мій мозок, і іноді просто захоплює всі думки, примушує затято лопатити інтернет в пошуках будь-якої нової інформації – книжок, статей, монографій, або труситися від страху і гніву, смикатися, хапатися за лопати і граблі і бігти Його захищати, коли з*являються відомості, що Йому можуть завдати шкоду.

Я кажу «Юніверс» тому що не можу підібрати іншого слова для такого рукотворного явища. За форм-фактором це церква, за використанням – здебільшого храм, в останні часи – музей. Але Він так відрізняється від всіх інших храмів і музеїв, як я бачила і Його аж ніяк неможна навіть порівнювати із «типовими»церковками місцевого призначення.

Мій Юніверс має свій простір, свою систему вимірів і координат. Дивина така виходить – коли виглядаєш зі свого фанатіння в реальність, і усвідомлюєш, що мова йде про купи художню викладеного каміння, повстає питання, а де ж тут захована та душа, яку вдчуваєш серед цього каміння і старої штукатурки? Мій Юніверс безкінечний.

По Україні багато коли (і навіть тепер) руйнівники ходили табунами. Але саме Його милували – за красу, за абсолютно безкінечну, позачасну красу і гармонію. Ця краси не вимагає роз*ясень мистецтвознавців,  не треба вказувати глядачу куди дивитися, людина будь-якої віри і культури просто потрапляє в простір Юніверсу і відчуває НАДЗВИЧАЙНІСТЬ.

Так моєму Юніверсу тисяча років, він зазнавав руйнувань, але руйнувала його байдужість і звичайність. Перед Ним вклонялися загарбники і володарі, а звичайні прості люди або забували про Нього – і нікому було слідкувати за стінами і дахом, або обдирали Його заради «хлібу насущного» або чарки горілки в лаврському шинку на Печерську. Обдирали мимохідь, не підіймаючи очей, бо той, хто підняв очі побачив би Божественну Софію, і вже не міг би грабувати її великий храм.

Так мій Юніверс, автономний всесвіт, – це Софія Київська, вірніше сам Храме Святої Софії.

Читать запись полностью »

«В городе N- дожди…»

Гойдалка пізнання або "Дерево щастя" (спільна робота учасників міжнародного фестивалю ковалів)

 

 

 

Я не хочу називати імені цього міста, тому що воно не особливо туристичне, і так хочеться, що воно таким і залишився. Трохи сільським, тихим, і попри всі хитрощі місцевих бабусьок – дуже виваженим з глибоким почуттям власної гідності. Не витоптаним всеїдними зіваками. Станіславів – теж його ім*я, одне з імен. Але меньш відоме і не так сильно набиваюче оскомину.

Читать запись полностью »

Cхема міста на стіні церкви св. Йосфата

Жовква багато в чому нагадувала Луцьк. Можливо тим, що небо над нею було таким же свинцевим, як в Луцьку у мій приїзд.

Мені, доречи, довго не хотілося їхати в Жовкву. Я навіть не одразу розібралася, що саме відштовхувало. Потім зрозуміла. Відштовхував вид замку і площі з розповсюджених фоток. Вони були занадто прилизані. І чомусь асоціювалися з львівським міським арсеналом (це то арсенал, у якому музей «Арсенал», а взагалі у Львові три арсенали.)

Читать запись полностью »

Село Свірж почалося як і всі села – з дорожнього вказівника.  Ми проїхали по дорозі між двома свинцево-сірими плесами, маршрутка зупинилася  і тіточки сказали, що до замку тут виходити. Інші добрі люди показали, де замок Свірж. Тіточки  показували його у вікно, але я тоді не побачила. Потім вже, коли стояла біля замку, знайшла дорогу і уявила, як можна побачити замок з боку дороги. Потім вже обійшла і перевірила свої здогадки.

На в*їзді у Свірж...

Замок, як і інші, знайшовся легко. Він стояв у кінці довгої під’їзної доріжки…ворота були зачинені, а місце калітки – перегороджене залізною трубою. Мимо йшли місцеві хлопаки, які заліхвацьки перемахнули ту залізяку, я спитала чи нема іншого «офіційного ходу», «нє», сказали хлопці, «тут можна».

Свірзький замок - "парадне"

Читать запись полностью »